155-ти річчя від дня народження Павла Івановича Харитоненка

Цікаво, скільки потрібно часу, щоб забуті імена видатних людей минувшини були знані й шановані в сьогоденні? Напевно ще досить багато. Після жовтневого перевороту 1917 року про багатьох митців, меценатів, політичних діячів і всіх тих, хто не підходив під тип “совєтської” людини, було заборонено не тільки говорити, а й згадувати про них. А ті відомості, які й можна було знайти, були начисто спотворені радянською ідеологією. Серед таких забутих імен слід згадати постать Павла Івановича Харитоненко, людини, яка зробила в рівнозначній мірі вагомий внесок у розвиток економічного потенціалу та мистецького життя нашого краю на зламі ХІХ – ХХ ст. Відтак характеристика цієї постаті вимагає переоцінки і розстановки нових акцентів в його діяльності.

Прізвище українських Харитоненків стоїть в одному ряду з такими відомими в Російській імперії промисловцями, як Терещенки, Демидови, Ситіни. Але Харитоненки були відомі не лише як багаті і ділові люди, а й як колекціонери і меценати, покровителі розвитку освіти, науки, мистецтва, літератури.

Засновником сімейної справи, а відтак і величезних статків Харитоненків став дід Павла Івановича – Герасим Омелянович Харитоненко. Родина Харитоненків походила з Сумщини, за соціальним становищем - державні селяни. А вже через декілька поколінь прізвище Харитоненків було возведено в потомствене дворянство Російської імперії самим імператором Миколою ІІ.

Павло Іванович Харитоненко (1853 – 1914), народився 25 січня в м. Суми, став найбільш яскравим представником своєї родини. Він зумів гідно продовжити справу свого діда і батька. Сімейною справою Харитоненків на кін. ХІХ ст. стало цукроваріння. Цукрові заводи родини розміщувалися в Полтавській, Чернігівській, Курській і Харківській губерніях. Павловський цукровий завод, що знаходився в Сумах, був найбільшим заводом в Росії в даній галузі, його продукція складала 17% від всього цукру виробленого в Російський імперії. Відповідно власника цього заводу в промислових колах називали просто “солодкий король” Російської імперії. Маючи такий розмах, Павло Іванович Харитоненко постачав цукром Сибір, Північ і Південь Росії, рафінадні склади його були і за кордоном, зокрема, в Ірані.

Слід відмітити, що постать Павла Харитоненка тісно пов’язана з ічнянською землею. В 1897 році Павло Іванович купує у Василя Васильовича Тарновського (молодшого) за 1 млн. крб. його родовий маєток Качанівка, що неподалік с. Парафіївки, з усіма прилеглими землями. Сума, сплачена за цей маєток, по тогочасних мірках була величезною, але новий власник прекрасно знав за що він платить такі великі кошти. Справа в тім, що разом з качанівською садибою у власність Павла Івановича переходив Парафіївський цукровий завод. Це підприємство цікавило Харитоненка з точки зору економічної доцільності. На кін. ХІХ ст. Парафіївський цукровий завод був єдиним підприємством в Борзнянському повіті (до якого належала Парафіївка). Сам повіт займав друге місце в Чернігівській губернії (після Ніжинського) по вирощуванню цукрового буряку. Відтак стає зрозумілим, що купівля качанівсьнівської садиби разом з Парафіївським цукровим заводом була досить вдалою оборудкою “солодкого короля”. Харитоненко, як підприємець провів досить серйозну реконструкцію Парафіївської цукроварні. На честь старшої доньки Харитоненка Олени завод став називатись Оленівський цукровий завод. До речі, сьогоднішній вигляд цегляних корпусів цього підприємства залишається незмінними саме з часів Павла Харитоненка, тобто з поч.. ХХ ст. Саме ж підприємство з року в рік нарощувало обсяг виробленої продукції, даючи прибутку більш ніж 1,5 млн. крб. в 1906 році. Для потреб заводу і власне всього господарства новий власник дає вказівку на побудову в Парафіївці цегельного заводу, який діє і сьогодні. Щоб підвести залізничні колії до цукрового заводу П. І. Харитоненко щедро виділяв кошти на будівництво Любаво-Роменської залізничної дороги, що, власне, функціонує і по цей день. Для збільшиння земельного фонду свого господарства, Павло Іванович орендує безводівські землі (під Ічнею), що належали Галаганам і використовує їх як посівні площі під цукрові. Така економічна діяльність Павла Івановича була дійсно взаємовигідна як новому власнику так і місцевому населенню. З’явилися нові робочі місця, стимулювалося вирощування цукрового буряку в середніх і дрібних селянських господарствах. А це, погодьтесь, дуже схоже на чітко продуману економічну політику власника підприємства, що мала ще й певний соціальний підтекст. Якщо конкретно, то мова йде про будинки-гуртожитки, їдальні для працівників заводу, а також лікарню кошти на яку давав Павло Іванович. Цікавий факт: на сьогодні одна з найкращих шкіл району Парафіївська ЗОШ ІІІ – ІV ст. №2, розміщується саме в приміщенні, яке будувалося за рахунок Харитоненка.

Неможливо своєю увагою обійти славнозвісну Качанівку. Харитоненко, як власник, вклав в її реконструкцію величезні кошти. Буквально за декілька років садибу телефонізували, електрифікували, провели водогін і каналізацію і це наприкінці ХІХ ст. Хто бував в Качанівці той напевно пам’ятає цю незабутню садибу. Але хотілося б акцентувати увагу читачів на тому, що сучасного вигляду садиба, зокрема, це стосується розкішного качанівського палацу та і всього її архітектурного комплексу, набула саме за володіння нею Павла Харитоненка. І хто знає, який вигляд мала б садиба чи взагалі існувала вона на сьогодні, якби в свій час Павло Харитоненко не став її господарем і не зберіг її для прийдешніх поколінь.

Постать Павла Івановича Харитоненко цікава своєю багатогранністю і різносторонністю потреб. Поряд з Харитоненком-промисловцем завжди жив Харитоненко-меценат і затятий колекціонер. Значний вклад зробив Харитоненко в розвиток свого рідного міста Суми. За кошти підприємців Харитоненків в місті в різний час були споруджені декілька лікарень, шкіл, гімназій, відкрито реальне училище (технічно-математичного напрямку), кадетський корпус (тепер Військовий інститут артилерії ім. Б. Хмельницького). Цікавою особливістю цього проекту було те, що всі ці навчальні заклади були відкриті для “детей всех сословий без различия званий и вероисповедования”. Для найбільш обдарованих дітей П. І. Харитоненко призначав стипендії і навіть виплачував їх тоді, коли стипендіат продовжував навчання в одному з вузів. Таке ставлення Харитоненків до освіти не минуло безслідно. За даними перепису населення 1897 р., люди, які вміли читати в Сумах, складали 40%, і за цим показником місто посідало одне з перших місць в імперії.

Досить цікаве спостереження. Благодійна діяльність сім’ї Харитоненко загалом і Павла Івановича зокрема наштовхує на думку, що поступово, але цілеспрямовано, Харитоненки прагнули створити систему соціального захисту широких верств населення, що працювали на родину. Судіть самі: призначення пенсій сім’ям, що втратили годувальника, надання безкоштовної медичної допомоги, а відтак і повне утримання медичного персоналу – давало працівнику, що наймався на підприємства Харитоненків, певні соціальні гарантії на випадок втрати працездатності. Минуло більш ніж 100 років, а дана проблема в нашій країні є досить гострою і не втратила актуальності на сьогодні.

Знали Павла Івановича Харитоненко, як палкого знавця і прихильника мистецтва та любителя старовини. Особливо любив Павло Іванович образотворче мистецтво. В його колекції були роботи таких визнаних майстрів пензля як Івана Крамського, І.Айвазовського, В.Верещагіна, В.Сєрова та ін. В качанівський садибі в Харитоненка знаходилась колекція західно-європейського живопису. Інвентар садиби 1 березня 1918 р. нараховував 193 картини, гравюри, серед яких були роботи Ван Дейка, Рафаеля Санті, художників світового рівня.

Помер П. І. Харитоненко в ніч на 13 червня 1914 р. і був похований з надзвичайними почестями в рідному йому місті Сумах поряд з могилою свого батька.

Життєвий шлях, який пройшов Павло Іванович Харитоненка був гідно продовжений його спадкоємцями і повинен слугувати на сьогоднішній день дороговказом для всіх ділових людей сучасності. Але, на жаль, більшість сьогоднішніх “королів”, маючи величезні статки, фактично не звертають належної уваги на проблеми так званої соціальної сфери, а якщо і цікавляться нею, то виключно з метою піаракції своєї особи. Власне їм не зайве було б взяти за приклад постать Павлв Івановича Харитоненко і повчитися вмінню створювати такі умови суспільного життя, які б влаштовували принаймні левову частку суспільства. А відтак і на сьогоднішній день актуальним є життєве кредо родини Харитоненко “И миллионы покорив не покорились миллионам”.