Наша Історія - Іванівська дослідно-селекційна станція

З середини 20-х років минулого століття в Україні набуває широкого розмахуцукроваріння. Наприклад, в Сумському повіті перша цукроварня з’явилася в 1832 р. (с. Писарівка, маєток поміщика Савичева), а вже в 1849 р. їх налічувалось 9. Як правило, обладнання цукроварень приводилось в рух кінним приводом, для виварювання та згущення соку спалювалась велика кількість дров. З другої половини 50-х років розпочалась технічна перебудова в галузі. Головним у цьому процесі був перехід від виварювання соку і сиропу на “голому вогні” до його згущення паром. В ході перебудови малі цукроварні закривались, зате з ’являлись потужні підприємства з новим високопродуктивним обладнанням. Це сприяло значному зростанню виробництва готової продукції: в 1865 р. всіма заводами Сумського повіту вироблено 224841 пуд, у виробничий сезон 1884—1885 рр. — 696074, а в 1894—1895 рр. — 1456210 пудів цукру-піску.

Значний вклад у розвиток вітчизняної бурякоцукрової галузі внесли такі прогресивні підприємці як Бобринський, брати Терещенки, Харитоненки, Бродські та ін. Але в цілому рівень розвитку галузі був значно нижчим, ніж у країнах Західної Європи. Якшо в 1887 р. в Росії в середньому отримано коренеплодів з десятини 98 берківців, то в Німеччині за 6 років (з 1880 по 1885) середня врожайність становила 218 берківців (один берківець — 12 пудів, тобто 192 кг). Низьким залишався і вихід цукру на заводах.

Все це ускладнювало конкурентоспроможність російських цукрозаводчиків на світовому ринку. Основною причиною такого стану слід вважати відсутність наукового забезпечення галузі. У кінці XIX ст. корифей вітчизняної науки професор О.Є. Зайкевич в своїй книзі “О некоторых сторонах культуры сахарной свеклы в связи с нынешним состоянием свеклосахарной промышленности в России” (Харьков, 1889) розкрив шляхи розвитку галузі, особливу увагу приділивши застосуванню фосфорних добрив для підвищення врожайності коренеплодів та створенню високопродуктивних сортів, що відповідали б місцевим агроекологічним умовам. Ще тоді він застерігав: “ Можно поэтому с уверенностью сказать, что сколько бы ни стремились наши плантаторы сохранить неизменными выписанные иностранные сорта свеклы, это им никогда не удастся... следует стремиться вывести свои сорта, вполне приспособленные к местным климатическим, почвенным и культурным условиям” . Прогресивні цукрозаводчики швидко зрозуміли це і почали створювати дослідні поля та селекційні станції.

Саме Павло Іванович Харитоненко, розуміючи важливість наукових досліджень для розвитку сільського господарства, в 1887 р. відкриває в Миколаївському маєтку перше дослідне поле, що проіснувало до 1895 р., колектив якого, Збірник наукових прань. 1997.О В.Ф . Панченко, 1997 до речі, очолював професор О.Є. Зайкевич. З ініціативи П І. Харитоненка в 1893—1894 рр. засновано ще 2 дослідних поля, а в 1897 р. відкрито Іванівську дослідно-селекційну станцію, названу так на честь батька засновника станції Івана Герасимовича. Діяльність Хармтоненків заслуговує на спеціальне глибоке дослідження та широке висвітлення і повернення із забуття доброго імені цих господарів. Відомо, що майбутній мільйонер сільський хлопець з Нижньої Сироватки, що на Сумщині, після навчання у місцевого священика був відправлений батьком спочатку в Курськ до купця Худокормова. а через кілька років — до купця Гладкова, в яких навчався комерційній справі.

Після закінчення навчання разом з купцем Дмитром Івановичем Сухановим він відкриває в Сумах бакалійну лавку, а через деякий час — власну справу, займаючись виключно торгівлею цукром. Невдовзі в його особистій власності в Харківській і Курській губерніях було вже близько 40000 десятин землі, в т.ч. майже 10000 десятин відмінного лісу, а також в оренді — близько 18000 десятин землі. Йому належало 6 цукрових заводів, один рафінадний та 2 цукрових він орендував. Про якість цукру та ефективність роботи цих підприємств свідчать золоті га срібні медалі, дипломи, інші нагороди, які фірма майже щорічно отримувала на всеросійських та міжнародних виставках. Так, зокрема, золотими ме- далями фірму нагороджено на міжнародних виставках в Парижі (1878 р.), в Ніцці (1884), в Антверпені (1885), вищу нагороду вона отримала в Парижі в 1889 р.

Ось як стисло і яскраво сказав у своїй промові в 1891 р. його Преосвященство Амвросііі, архієпископ Харківський і Охт’мрський на похороні І.Г. Харитоненка: Почивший незнатного происхождения, но тем поразительнее сближение первой и второй половины его жизни — бедность и простота, богатство и великолепие... В жизни его была особенность, сильно выделяющая его среди остальных. Он не получил научного образования. Но в нем поражало развитие ума и разнообразные сведения, приобретенные путем самообразования. Он порядочно любил Отечество и имел верные понятия о средствах устроения его благополучия.

Иван Герасимович страстно любил коммерческую деятельность, как ученый любит свою науку, как художник любит свое художество. Он радовался, что его учреждения красивы, что его поля ухожены, что у тысяч крестьян, работавших на его полях, нет казенных недоимок. Его состояния были обширны и его благодеяния были также обширны. Он остерегайся тщеславия п не имел пристрастия к светским удовольствиям. Он делил свое время на труд и тихое отдохновение в кругу своей семьи” .

Не менш успішно повів справу, започатковану батьком, Павло Іванович Хари гоненко. В 1914 р. йому належало 10 цукрових заводів, 70000 десятин землі га близько 30000 десятин орної землі, орендованої під посіви цукрових буряків. Власні рафінадні склади Харитоненко мав не лише у великих містах Росії, але й за кордоном, зокрема в Ірані.

П.І. Харитоненко був директорам Бєлгород-Сумської залізниці, займав провідні посади у товаристві цукрозаводчиків. На початку XX ст. він, як колекціонер і меценат, користувався заслуженою славою і шаною. Петербурзька академія мистецтва обрала Павла Івановича почесним членом, чим ви піала II-ого надзвичайні заслуги перед вітчизняним мистецтвом, в розвиток якого він постійно вкладав великі кошти. Тривалий час він очолював Московське відділення Російського музичного товариства, у віданні якого перебувала Московська консерваторія. На його кошти тут здобули музичну освіту 20 студентів. Значінні внесок зробив Павло Іванович і в побудову пам'ятника Богдану Хмельницькому в Києві. Не шкодував П.І. Харитоненко коштів і на розвиток вітчизняної науки, оскільки розумів, що без неї прогрес неможливий в жодній галузі.

"Являясь одним из просвещенных и выдающихся хозяев юга России не только по обширности своих владений, но и по рациональности ведения дела в них, П.И. Харитоненко всегда живо интересовался приложением научных основ в сельском хозяйстве, чутко прислушивался к голосу агрономической науки, ясно осознавал важность научных открытий и опытных исследований для практического сельского хозяйства и стремился науку приблизить к жизни” , — так високо оцінили сучасники його ставлення до науки.

Для вирішення актуальних питань землеробства та бурякосіяння на станцію були запрошені відомі того часу вчені Б.М. Рожественський, В.І. Сазанов, Б.М. Лебелпнський та ін. Першим директором станції був Я.М. Жуков (1897—1903 рр.), який разом з відомим вченим О.Є. Зайкевичем розробив програму перших досліджень. Станції були підпорядковані 2 дослідних поля: "Олексіївка" та “ Миколаївка".

Перед дослідною станцією були поставлені такі завдання: виведення та вивчення насіння сортів різних сільськогосподарських культур, добрив, грунтів, аналіз рослин, кормів і заводських продуктів, розробка агротехнічних прийомів вирощування рослин та ін. Для виконання цих завдань станція мала: великий лабораторний корпус, де розміщувалися агрономічна та селекційна лабораторії, теплицю, дослідні поля (близько 90 га орної землі) та постійний штат працівників — завідуючий. 4 помічники і 2 практиканти (Я. Жуков, 1901). Про обсяги виконуваних робіт таким малочисельним колективом свідчать наукові прані, шо видавалися майже щорічно.

Б.М. Рожественський, очолюючи станцію з 1904 по 1909 рр., продовжив досліди з органічними та мінеральними добривами. З 1909 р. станція різко змінює напрям своєї роботи — з ініціативи Я.М. Жукова офіційно розпочинає селекційну роботу. Але. як свідчать дані, викладені в роботі Б.М. Лебединського (1914*). селекцію цукрових буряків розпочато на станції в 1906 р. Лише з 1922 р. за програмою, розробленою І.І. Шапошниковым та А.Ф. Нестеровым, було знову розпочато досліди з питань землеробства. Після 15-річної перерви в 1924 р. відновила роботу агрохімічна лабораторія на чолі з В.І. Товарницьким, якому належить і програма досліджень. Цього року І.В. Нікігін очолив мікроентомологічний відділ, покликаний розробити га дати рекомендації щодо боротьби з шкідниками сільськогосподарських рослин. Роком пізніше створено відділ за- стосування сільськогосподарських знань серед довколишнього населення, керівництво яким доручено Б.Г. Демиденку.

За період з 1920 по 1930 рр. спеціалістами станції досліджено багато надзвичайно важливих питань, створено продуктивні матеріали цукрових буряків, озимої та ярої пшениці, надруковано велику кількість наукових праць (І.І. Шапошников, Б.М. Лебединський, В.Е. Шерстюк, В.І. Товарницький та ін.).

У 1927 р. штат станції складався із спеціалістів — 17 осіб, технічного персоналу. стажерів і практикантів — 23, працівників контори — 13, господарського апарату — 30 чоловік.

Земельний фонд станції вже досяг 384 десятин, з них 305 десятин — орної землі. Олнак розширення земельного масиву та зростання чисельності спеціалістів і обслуговуючого персоналу не сприяли збільшенню наукової продукції.

У 1930—1939 рр. спостерігалася значна плинність спеціалістів. Майже щорічно змінювалися директори. З 1933 по 1969 рр. станція не видала жодного збірника наукових праць. В 70-ті роки земельний фонд станції досяг максимальних розмірів. І хоч наукова робота вважалася основною, фактично першочерговим було виробництво товарної продукції рослинництва та тваринництва. На це була спрямована система матеріального заохочення спеціалістів виробничого підрозділу, а науковці отримували заробітну плату в кілька разів меншу.

Незважаючи на це, науковці продовжували збагачувати вітчизняну агрономічну науку, сприяти розвиткові землеробства та буряківництва в зоні.

Усвідомлюючи надзвичайну роль метеорологічних чинників у формуванні врожаю сільськогосподарських культур, в-т. ч. і цукрових буряків, з перших днів заснування станції були створені необхідні матеріальні умови для глибокого вивчення метеорологічних умов регіону.

У дореволюційний період щомісячні звіти про результати спостережень направлялися до метеорологічної мережі Харківського Губернського Земства, де вони й публікувалися (а також в наукових збірниках Іванівсікої ДСС).

Перший “ Климатический очерк Ивановской опытной станции П.И. Харитоненко по данным с 1898 по 1912 г.” був складений завідуючим станцією Б.М. Лебединським і надрукований в 1914 р., вдруге повна “ Агрометеорологическая характеристика района Ивановской опытно-селекционной станции” подана Г.Б. Шевцовою в 1996 р.

Результати спостережень метеорологічної лабораторії Іванівської ДСС ввійшли до багатьох довідників.

Дослідна робота спеціалістів станції завжди була спрямована насамперед на вирішення актуальних практичних питань буряківництва. Основним методом вивчення учені станції вважали польовий дослід у конкретних грунтово-метеорологічних умовах. При цьому для глибокого вивчення поставлених питань широко застосовувалися й інші методи.

В перших дослідах вивчалися такі питання:

— дія гнойового удобрення на озиму пшеницю та цукрові буряки;

— заміна дії гною на згадані культури мінеральними добривами (фосфорно-

кислими та азотнокислими);

— дія заораної бурякової гички на врожай ярої пшениці;

— дія мінеральних добрив на врожайність цукрових буряків та інших культур;

— дія дефекату на чорноземних грунтах;

— вплив прийомів обробітку пару на врожайність озимої пшениці;

— вплив затінення грунту половою та соломою на урожайність озимої та ярої

пшениці, цукрових буряків;

— питання бурякових сівозмін у місцевих умовах;

— сорти зернових культур, а також продуктивність різних репродукцій на-

сіння цукрових буряків, отриманого від іноземних фірм.

Так, Я.М. Жуковим було показано надзвичайну ефективність фосфорнокислих добрив, внесених в рядки при сівбі цукрових буряків.

На основі результатів цих дослідів ним зроблено такі важливі для виробництва висновки:

1. Потреба чорноземних грунтів проявляється насамперед в фосфорнокислих

добривах, азот на другому місці, а потреба в калійних добривах, як правило, не

проявляється.

2. Корисна дія на буряки фосфорнокислих добрив проявляється в підви-

щенні урожайності та цукристості.

3. З форм фосфорнокислих добрив для безпосереднього внесення в рядки

слід відзначити суперфосфат.

4. Із двох способів внесення однакової кількості суперфосфату — в рядки і

врозсів — перевагу має рядкове внесення.

5. Норма рядкового удобрення під буряки становить 2 пуди фосфорної ки-

слоти в суперфосфаті з невеликою кількістю селітри (2—3 пуди).

Ці висновки мають надзвичайно важливе значення й сьогодні з огляду на ситуацію. що склалася в сільському господарстві. Дослідження в цьому напряму були продовжені Б.М. Рожественським в 1904—1907 рр. Він вперше зробив оцінку зелених добрив (суміш бобів з горохом, горох, люпин, гірчиця, шо висівалися на зелене добриво), заораних під час основного обробітку чорноземного грунту під цукрові буряки.

Велика дослідницька робота була проведена агрохімічною лабораторією, насамперед Я.М. Жуковим, який намагався встановити залежність між вмістом фосфорної кислоти в грунті та потребою для рослин фосфорних добрив, а також В.І. Сазановим, досліди якого з питань нітрифікації чорноземів під дією різних факторів унікальні. І.І. Шапошников та А.Ф. Нестеров розробили і розпочали дослідження за новою програмою, а саме — з насінництва цукрових буряків. На основі отриманих результатів запропоновано перші рекомендації з питань насінництва (І.І. Шапошников, A.І. Кириченко, В.І. Товарницький). В повоєнні роки спеціалістами відділу землеробства І.П. Вербицьким, B.П. Вишневським, М.А. Лебедєвою, Н.В. Риб&ткіною, Б.І. Нестеренком, В.М. Бажан, Л.П. Юхименко, М.П. Коломатченком, Н.П. Медведєвою, П.А. Жаданом, М.П. Куликовською (відділ тривалий час очолював О.І. Яценко), а також спеціалістами лабораторії ентомології та фітопатології П.М. Громаковим, Й.І. Касовським, В.Г. Приходьком, С.Д. Загурським, М.Т. Нікуліною, Т.Г. Вишневською виконано надзвичайно великий обсяг наукових досліджень з різних питань землеробства, в т.ч. з агротехніки вирощування високих урожаїв цукрових буряків, озимої пшениці, кукурудзи. Рекомендації вчених широко впроваджувалися у виробництво.

Але, як уже зазначалося, одним з головних завдань дослідної станції було виведення нових високопродуктивних сортів культурних рослин.

Перший директор станції Я.М. Жуков так пояснює необхідність цієї роботи: "... важность культуры сахарной свекловицы, неудовлетворительность семенного материала заграничных фирм, хотя бы в смысле приспособленности к местным почвенным и климатическим условиям, — сделала селекцию сахарной свекловицы на Ивановской опытной станции очередным и неотложным делом. Из хлебных злаков большое значение в свеклосахарных хозяйствах имеют культуры озимой и яровой пшениц... Серьезным препятствием и недостатком культуры озимой пшеницы является неустойчивость сортов озимой пшеницы к неблагоприятным условиям зимы, что делает культуру озимой пшеницы крайне зависящей от метеорологических условий зимнего периода. Эти два основания — важность культуры озимой пшеницы и неустойчивость существующих сортов — явились причинами выбора из хлебных злаков, культивируемых в свеклосахарных хозяйствах, озимой пшеницы, как объекта селекционной работы” .

Хто ж очолював і безпосередньо здійснював науково-селекційні дослідження? До цього часу вважалося, шо значний успіх у створенні високопродуктивних сортів цукрових буряків в повоєнний період забезпечив професор О.Ф. Гельмер (.Н.И. Орловский, 1973). А про досягнення в селекції озимої пшениці на станції того часу взагалі мало кому відомо. При-підготовці до сторічного ювілею станції вдалося повернути з інших бібліотек всі випуски наукових праць спеціалістів станції, в архіві відділу селекції цукрових буряків A.C. Лейбович виявив ру- кописи спеціалістів , в т.ч. Б.М. Лебединського, а сім'я селекціонера Г.П. Вишневського зберегла власноручно написану автобіографію О.Ф. Гельмера. Завдяки цьому встановлено, що Гельмер вперше почав працювати на станції в 1904 р. завідувачем Пархомівським дослідним полем, де, як він пише, “ застала меня револю ц ия 1905 года, что вызвало стремление быть ближе к этому д ви ж ен и ю ' (виїхав до Харкова). Згодом Гельмер повернувся на станцію її завідувачем, але пробув на цій посаді ли ш е до середини 1910 р. На станції в цей час вже працював спеціалістом з селекції та помічником завідувача Б.М. Л ебединський. Він же очолю вав станцію з 1911 р., а після револю ції — відділ селекції, де працю вав до 1928 р. включно. В 1929 р. був переведений і кілька років вів наукову роботу у відділі селекції та генетики цукрових буряків Всесоюзного інституту цукрових буряків (м. Київ). О.Ф. Гельмер повернувся на дослідну станцію і очолю вав відділ селекції цукрових буряків з 1929 по 1946 р. Але, як свідчать наукові праці станції, ше в 1908 р. було проведено зіставлення продуктивності перш ого сорту цукрових буряків І канівської станції з інозем н им и сортами (див. Б.Н Л ебедин ский . 1914). а вже в 1929 р. в д е р ж а в н о му сортовипробуванні 4 сорти Іванівської станції вві шли до першої групи і сорт Іванівська марка 2 за виходом цукру посів перше місце. Рекордну продуктивність виявив сорт Іванівський 1305. районований в 1934 р.. шо довгий час залишався стандартом. Створити новий сорт за 2—5 років ше не вдавалося ж од- ному селекціонеру! Правда, ні М.І. Орловський, ні О.Ф. Гельмер так і не назвали авторів цього прославленого сорту Проте в звіті за 1937 р. Гельмер зазначає, шо на станції селекційна робота ведеться головним чином на базі раніше створених високопродуктивних матеріалів (Основные выводы научно-исследователь-

ских работ В Н И С за 1937 г. — М.; Л.. 1939 г.. с. 228). Про перспективи розвитку селекцій ної роботи на станції цей вчений мав таке уявлення: " П о к о н ч и в с попыткой выведения сортов сахарной свеклы методом инлукта. проводившейся специалистом гов. Гринько, с проводивш имися работами по морф ологическим признакам с выведением сортов с односем янны м и клубочками, все внимание перешло... на изучение более совершенных методов формирования сортов' (ізавтобіографії О.Ф. Гельмера).  Наведені в таблиці дані (Н .П . П анасю к. 1939*) свідчать, що на станції справді було створено високопродуктивні селекційні матеріали, завдяки чому забезпечено відпуск насіння д ія маточних посівів у значних кількостях по 1934 р. включно. Підтримати цей рівень роботи в наступні роки О.Ф. Гельмеру. на жаль, не вдалося.

Кількість насіння, % від загальної кількості, відпущено Іванівськоюстанцією для маточних посівів в 1931 — 1938 рр.

Після знищення ліній цукрових буряків, що успадковували на 90 % і більше однонасінність. сам офертильні та самостерильні лінійні матеріали, втрати під час війни решти селекцій ного матеріалу спеціалісти, шо працювали у відділі перш их два десятки років (Г.П. В иш невський, Д.І. Кал айда, Т.А. К узьменко, Є.Г1. Вавенко та ін.) також не змогли відновній ефективну селекцію цукрових буряків. У 60-ті роки за рахунок селекційних матеріалів К.І. Л ободіна було п о ­ л іп ш ен о сорг Іванівський 1745. гіде іі він ш видко був знятий і виробництва. Окремо слід зупинитися на творчій діяльності Б.М. Лебединського. Наукові праці, зібрані бібліотекою станції, свідчать, шо Б.М. Лебединський був добрим

організатором наукових досліджень на станції, великим ученим генетиком і селекпіонером. добре володів методикою дослідної справи. Ним обгрунтовано програму селекційної роботи цукрових буряків і хлібних злаків. Розпочавши в 1909 р. селекцію озимої пшениці, він теоретично обгрунтував методи селекції та принципи відбору рослин, детально розкрив саму техніку селекційного процесу і в подальшій практичній роботі довів високу ефективність своїх наукових розробок. створивши такі високопродуктивні сорти озимої пшениці як Дюрабль — надзвичайно стійкий до несприятливих умов; Альфа стійка — сорт ранньостиглий. стійкий і урожайний: Бета стійка — сорт пізньостиглий, стійкий, з середньою врожайністю. З 1920 р. було створено нові сорти під номерами 20/430, 21/64. 21/825. 2119. 1081 і 1082. шо характер и зу ват и ся високою продуктивністю, стійкістю до вилягання, зимостійкістю, стійкістю до ураження бурою листковою іржею та доброю якістю зерна. Аде. як і в селекції цукрових буряків, так і в озимої пшенипі досягнуті успіхи було втрачено. Перед війною ще було районовано 2 сорти озимої пшениці (A.C. Петбян). а потім аж до 1973 р. у виробничих умовах не було жодного сорту станції.

У 60—70 роки на станцію прийшла молодь, яка. перейнявши добрі традиції своїх талановитих попередників та любов до землі і науки, оволодівши новими методами досліджень, відновлює добр\ славу нашої дослідно-селекційної станції. Так. спеціалісти відділу селекції цукрових буряків, який очолює кандидат с.-г. наук A.C. Лейбович, він же — заступник директора з науково-виробничої робо- ти. взявши на озброєння нові методи гетерозисної селекції, створили багатий генетичний фонд, а потім цілий ряд високопродуктивних однонасінних гібридів. Серед них — Іванівський ЧС-33, занесений до Державного реєстру в 1993 p.. що став національним стандартом, а також більш продуктивний, з високими техно- логічними якостями однонасінний гібрид Іванівський ЧС-68 (автори A.C. Лейбович. Л.С. Борисова. В.Г. Перетягько. К С. Литвиненко. М І. Панов. В.М. Мірошніченко, М.Д. Будовський, І.Ф. Чередніченко, A.C. Канібер. Т.Г. Вишневська). спільний з Білоцерківською ДСС однонасінний гібрид Олександрія (автори A.C. Лейбович. Л.С. Борисова, Л.Н. Чемерис, М.Д. Будовський, К.Є. Литвиненко. І.Ф. Череднічен- ко. М І. Панов, В.М. Мірошніченко). Всього в державному сортовипробуванні вивчається II гібридів цукрових буряків, додатково на 1997 р. прийнято до випробування ше 2 гібриди, створені з інофірмами. Результати міжстанціинич і екологічних випробувань свідчать про наявність у відділі хороших матеріалів для успішної селекційної роботи в майбутньому.

Г.С. Ластович, ставши завідувачем відділу селекції озимої пшениці та насінництва зернових культур і успішно захистивши кандидатську роботу, застосувала метод міжсортової гібридизації екологічно віддалених форм з високою продуктивністю та чітко вираженими окремими господарсько-біологічними ознаками. Це дало їй змогу разом з науковцями відділу створити високопродуктивні сорти озимої пшениці, що були районовані та за и мал и значні площі як в Україні, так і за її межами — Охтирчанка (автори Г.С. Ластович. В.М. Бажан. М.Г. Савченко). Іванівська 12 і Іванівська 60 (Г.С. Ластович, В.М. Бажан, М.Г. Савченко, І.І. Корнієнко).

Особливо слід відзначити новий районований сорт озимої пшениці Іванівська остиста (Ю.М. Іванов, М.Г. Савченко. О.М. Браташ, С.В. Власенко. М.С. Таран). Потенційна продуктивність цього сорту перевищує 100 ц/га, він хороших хлібопекарських якостей, характеризується високою зимостійкістю та надзвичайною стійкістю до осипання зерна, що має велике значення для виробництва. У 1995 р. селекціонерами передано до державного випробування ще 2 сорти озимої пшенипі, з них Сонячна визнана перспективною.

Спеціалісти відділу землеробства (В.Ф. Панченко, P.M. Бендерськии. ОТ. Дегтярев. В.А. Дорошенко. C.M. Тимошенко. C.І. Власенко, В.І. Корнієнко, Ю.В. Панченко. С.Г. Іванова, P.M. Мартишенко та ін.) в результаті узагальнення багаторічних досліджень рекомендували виробництву науково обгрунтовані сівозміни, прийоми розширеного відтворення родючості грунтів, енергозберігаючу та природоохоронну систему основного обробітку грунту, вдосконалену технологію вирощування високих урожаїв цукрових буряків на індустріальній основі. Іванівська ДСС стала також школою підготовки висококваліфікованих спеціалістів. Вважаємо, що цьому сприяють своєрідні природні умови, багаті чорноземи, а головне — традиції, що беруть початок від ініціатора дослідної справи в Україні професора О.Є. Зайкевича, першого директора станції Я.М. Жукова. неперевершених дослідників Б.М. Рожественського та В.І. Сазанова, першого селекціонера і генетика станції Б.М. Лебединського, для яких характерними рисами були людяність, надзвичайне сумління і висока вимогливість при виконанні дослідницьких програм, обережність і об’єктивність при аналізі та висвітленні результатів експерименту. Ряд вчених, котрі розпочинали свою наукову роботу на Іванівській ДСС. відомі не лише в Україні, а іі далеко за її межами. Це насамперед — В.О. Єгоров, С.А. Максимович, О.С. Судима, B.C. LUepстюк, Т.Ф. Грінько, М.Ф. Кот, В.М. Сукачев, К..І. Лободін, В.А. Ракочі, А.М. Макогон та ін.

В роки війни станція була майже повністю зруйнована та розграбована, а тому відновлювати дослідну роботу директорові Ю.Д. Бобилеву з працівниками довелося в надзвичайно важких умовах. З роками поліпшувалися соціально-культурні та побутові умови працівників, зміцнювалася матеріально-технічна база. Темпи розбудови станції значно зросли при І.І. Корнієнку, який очолював станцію з 1966 по 1985 pp. В цей період інтенсивно велось будівництво житла, якого вкрай не вистачало, об’єктів господарського та комунального призначен- ня, збудовано середню школу та дитсадок, центральну котельню на газу та виконано значний обсяг робіт з газифікації житла в центральній садибі, станцію з’єднано з трасою Суми—Харків дорогою з твердим покриттям. В останнє десятиріччя (з 1985 р. директором станції є автор цих рядків) на станції продовжено будівництво житла за рахунок бюджетних коштів і приватного жигла на пільгових умовах на новому масиві, реконструйовано та розширено водогінні мережі, завершено газифікацію с. Сонячне і на 70 % виконано роботи в Іллічівському відділку, повністю відновлено лінії електропередач,розширено телефонний зв’язок, розпочато переробку сільгосппродукції у власних цехах, створено ряд додаткових робочих місць. Особливу увагу приділено молоді. Для школи закуплено комп'ютерний клас, відкрито студії — хореографічну та мистецтва тощо. Все це стало можливим з впровадженням у 1986 р. цехової структури управління, переведенням усіх підрозділів, в т.ч. й наукових, на госпрозрахунок з чековою формою контролю за використанням грошових і матеріальних ресурсів. Завдяки цьому зросла ефективність наукових досліджень івиробництва, підвищилась рентабельність.

Науковці дослідної станції щорічно в тісній співпраці з спеціалістами обласного і районних управлінь сільського господарства розробляють плани впровадження досягнень науки у виробництво, проводять навчання спеціалістів господарств в школах передового досвіду, організовують науково-виробничі конференції, видають практичні рекомендації. Наукові розробки станції знайшли втілення в науково обгрунтованій системі ведення сільськогосподарського виробництва області, в комплексній програмі “ Цукор” . Станція щороку реалізує понад 1000 т елітного насіння нових районованих сортів сільськогосподарських культур. Економічний ефект від впровадження наукових розробок станції у виробництво щорічно становить 3—5 гривень на кожну гривню витрат на науку.

В наукових відділах станції працює енергічна і талановита молодь.