Суми – цукрова імперія України. Таємниці та скарби сім’ї Харитоненко (Частина 2)

Продовжити так вдало розпочату батьком справу судилося його сину Павлу. Підприємець докладає великих зусиль у розвиток свого господарства: закуповує техніку, запроваджує нову технологію по вирощуванню цукрових буряків та виробництву цукру, купує нові заводи та маєтки.

Як зазначає Дмитро Юрченко, станом на 1 вересня 1909 р. особистий капітал Харитоненка молодшого в справах торгового дому склав 15 544 710 крб. Лише в Харківській губернії йому належало 10 цукрових заводів, що давало можливість поставляти цукор у різні райони не тільки Російської імперії, але і далеко за її межі.

Портрет Павла Івановича Харитоненка з сином (1911 р., Філіп Малявін)

Окрім того, що Харитоненко був відомим підприємцем і поза очі його називали «цукровим королем», все ж у пам'яті сучасників і нащадків він залишився у першу чергу як — меценат та благодійник. Завдячуючи фінансовій допомозі Павла Івановича, місто Суми стало одним із найкращих на Слобожанщині в архітектурному та культурному плані. Так були збудовані приміщення кадетського корпусу, Костел Благовіщення Пресвятої Діви Марії та ін. (Див. фото споруд у альбомі)

На думку Рити Вікторівни, найвеличнішим храмом збудованим благодійником у Сумах вважається Троїцький собор. Зводили його близько 14 років. У оздоблені святині приймали участь видатний архітектор Щусєв та відомий художник Нєстєров. Вважається, що храм будували за проектом Ісакієвського собору у Санкт-Петербурзі. Дехто з поціновувачів архітектури називає Троїцький собор найдовершенішою класичною спорудою не лише Сум, а й всієї України. І це дійсно так, адже подібних до нього храмів в Україні більше не має. (деталі про собор та його будівництво за посиланням http://sobor.sumy.ua/istoriya.html)

Троїцький собор, 2015 р.

Завдяки старанням династії Харитоненків у Сумах була побудована Олександрівська чоловіча гімназія з пансіоном, проведена реконструкція Спасо-Преображенського собору.

Проте, на думку кандидата економічних наук, доцента, наукового співробітника науково-дослідницького центру УАБС НБУ Сергія ТИХЕНКА, визначною пам’яткою, яку залишила родина Харитоненків, вважається маєток на Софіївській набережній у Москві, який цукрозаводчики почали будувати у 1891 р. неподалік від Кремля. Це був солідний будинок з високими металевими воротами та вікнами, великим балконом та з виходом на набережну. З 1931 р. і по сьогоднішній час у двоповерховому домі підприємців знаходиться посольство Великобританії. Також, мало хто знає, що відомий на всю країну пам'ятник Богдану Хмельницькому у Києві теж спонсорувався Павлом Івановичем. (Детальніше про сам пам’ятник гетьману https://wek.kiev.ua/)

Пізніше, у 1897 р. Харитоненко молодший купує ще один відомий маєток - славнозвісну Качанівку. Знаходився будинок недалеко від Чернігова, на лівому березі безіменної річки, що впадала в Смош. Місце, де було селище та будівля, видно на карті Йогана Баптиста ГОМАННА (1720 р.). Саме за час господарювання у Качанівці родини Харитоненків, маєток був електрофікований та телефонізований; проводилися капітальні реконструкції палацового ансамблю та розширення паркової зони. До робіт запрошувалися найвідоміші архітектори та художники. Керував будівельними роботами відомий на весь світ архітектор Карл Густавович Шольц. (Див. фото споруд у альбомі)

Проте, нажаль, у сім’ї Харитоненків, окрім неймовірних успіхів та визнання траплялися і трагічні моменти. Павло Іванович та Віра Андріївна мали п'ятьох дітей. Це дочки - Олена, Наталя і Зінаїда, а також сини Гліб та Іван. Двоє їхніх дітей - Гліб та Зінаїда померли ще в дитинстві. Про малолітнього сина Гліба не залишилося майже ніякої інформації, натомість смерть Зінаїди має дві версії.

За словами деяких краєзнавців, відповідно до однієї із версій, дівчинка померла від дифтерії, за іншою - випадково втопилася у фонтані, який знаходився біля будинку Харитоненків. Інші дослідники вважають, що друга версія — це вигадка сумчан, тому що у книзі реєстру смертей написано про смерть дівчинки від захворювання. Натомість, сучасники Харитоненків говорили про можливий підкуп лікаря, який реєстрував смерть, бо начебто за дитиною не догледіла її нянька, а батьки не захотіли розголосу й пліток, тому змушені були піти на такий крок.

В усякому разі, для родини смерть їхньої дівчинки була великим горем. В пам'ять про Зінаїду Павло Іванович у 1889 р. замовляє у відомого скульптора Арістіда Круазі пам’ятну дошку, а у 1896 р. за власний кошт будує дитячу лікарню, яка стала однією із найкращих у Російській імперії. (Див. фото споруди у альбомі)

«Особливо інтригує історія пов’язана із виготовленням пам’ятної дошки. Науковці вважають, що скульптура Круазі «Два ангела» була придбана сім’єю Харитоненко на одній із виставок у Парижі. Проте є свічення, які доводять зовсім інше. На самому пам’ятнику є дата його виготовлення – серпень 1889 р. Дівчинка померла у травні 1889, якраз сім’ї знадобився час, щоб зв’язатися з Круазі та замовити надгробний пам’ятник, який скульптор завершив уже в серпні. Також, цікаво, що у 2012 р. фахівці провели порівняльну оцінку дівчинки на скульптурі «Два ангела» та бюста під умовною назвою «Бюст дитини» в музеї Шарлевіля-Мезьєра. Виявилося, що це одна дитина. Отже, скульптор спочатку робив бюст Зінаїди за фотокартками, висланими з Сум до Парижу, а потім приступив до самої скульптури», - впевнений кандидат технічних наук, доцент Сумського державного університету, краєзнавець Павло КУШНІРОВ.

Порівняння осіб на скульптурах А.Круазі «Бюст дитини» (музей Арденн, м.Шарлевіль-Мезьєр, Франція) та «Два ангела» (м. Суми, Україна)

Сам Павло Іванович пішов із життя у 62 роки, захворівши сухотами (тоді невиліковною хворобою). Як сильна особистість, він не «скис», не ліг в ліжко, оточивши себе лікарями, а сів у відкритий автомобіль і зі швидкістю близько 20 км/год об'їхав всі свої володіння, цукрові заводи, садиби - приблизно 600 км. Попрощався з усіма, причому це було не жалісливе прощання, а веселі прийоми. Напевно, такі непересічні люди, як Павло Іванович Харитоненко, залишаються неабиякими у всьому.

Безсумнівно, Іван Герасимович та Павло Іванович Харитоненки були не лише талановитими підприємцями, а й людьми не байдужими до проблем, що постали перед суспільством у пореформену добу. Саме завдяки їх старанням, провінційне місто Суми на початку ХХ ст. перетворилося у місцевий культурний центр та стало «цукровою столицею» практично всієї Європи. Вони усією душею вболівали за край, який їм дав можливість розвиватися, тому із великою вдячністю ставились до благодатної сумської землі та її людей, використовуючи усі свої можливості, щоб віддячитись Батьківщині реальними справами на користь суспільства.

Сьогодні, сумчани й досі шанують родину Харитоненків, намагаються відродити ту красу, яку свого часу вони збудували для міста. Починаючи з часів незалежності України, у Сумах на своє місце був поставлений пам’ятник Івану Герасимовичу, у 2012 р. реставрований міст до колишнього маєтку родини. Декілька років тому у центрі міста з’явилося два пам’ятника цукру – великий кубик рафінаду та хлопчики «Ласуни»